Корпоративні зомбі
Кожен закон має букву і має дух. І кожен із нас (хтось один раз і на все життя, хтось ситуативно) вибирає те, що йому ближче.
На рівні бізнесу «буква» і «дух» трансформуються в певні типи організаційних структур: механістичну й органічну. Механізм відрізняється від організму декількома ключовими характеристиками. Він створений відповідно до заздалегідь розробленого інженерного проєкту, запрограмований для виконання суворо обмежених функцій – тобто позбавлений свободи волі та свободи вибору, не здатен до самовідновлення в разі поломки, самовідтворення та розвитку (навіть для систем штучного інтелекту такий функціонал все ще недоступний). А от організм, відповідно, наділений діаметрально протилежним набором властивостей – він самовідновлюється, саморозвивається, робить усвідомлений вибір сценарію дій.
Успішний стартап – зазвичай підприємницька компанія, яку живить енергія ентузіаста(-ів)-засновника(-ів). По суті, це економічне тіло власника(-ів), яке живе за законами органічної природи. Однак через збільшення, ускладнення організаційної структури до рівня моногалузевої або диверсифікованої корпорації компанії бронзовіють, костеніють і перетворюються з організму на механізм. Причому для значної частини з них цей процес стає початком кінця, а інші виробляють «неорганічні» принципи ефективної бізнесової взаємодії із зовнішнім світом.
На «полях» колонки дрібненьким штрихом зазначу, що більшість українських корпорацій тільки починають костеніти. А от у міжнародних корпорацій, що працюють на нашому ринку, цей процес або вже минув, тож вони застигли в своєму монументалізмі, або нині старанно борються з його наслідками реінжинірингом бізнес-процесів різного масштабу та різної глибини, Knowledge Management, методиками відбору талантів, планування кар'єри та розвитку персоналу, «мотузковими курсами» та перервами задля занять йогою для всього колективу. Кожен бореться з незворотним порушенням мобільності системи в міру її збільшення по-своєму та по-різному успішно.
Що дає співробітникам механістичних компаній занурення у внутрішнє середовище бізнесу та корпоративну культуру? Із приємного – стабільність, статус, обмежену відповідальність за результати. Оскільки на великій електростанції навіть турбіна колосальних розмірів – лише один із компонентів. Зі складного – нескінченну кількість політик і процедур, орієнтацію на «букву», а не на «дух», примат бюрократії над людськими стосунками. Комусь через особливості світогляду конгруентно стати одним із елементів гарного механізму, що елегантно працює, а комусь ні. Хтось є людиною системи, яка жорстко орієнтована на результат, хтось є людиною команди, котра ставить на чільне місце атмосферу в колективі, хтось є вільним художником, що не розмножується в неволі. Ніщо не є поганим, ніщо не є добрим – просто люди різні.
Головне – залишатися людьми та не перетворюватися на корпоративних зомбі. Світ не обмежується офісами зі скла та бетону або особняками великих корпорацій у стилі ретро. І намагатися взаємодіяти з некорпоративним середовищем заскорузлими казенними фразами та завдяки фігурам ритуальних танців, бравірувати управлінськими англіцизмами, вносити в дружню розмову крижаний холод офіціозу або відпрацьовані на тренінгах наївно-західницькі маніпулятивні технології дуже шкідливо для іміджу.
Корпоративне лицемірство та зарозумілість – не найкращий спосіб створити собі репутацію притомної людини.
Якщо відповісти на лист із проханням про зустріч словами «я зможу приділити Вам час тоді або тоді», то навряд чи наступний контакт буде продуктивним.
Формулювання «я думаю, тобі буде цікаво довідатися про те й познайомитися з тим», навряд чи стимулюватимуть адекватну людину зробити щось бажане для ініціатора розмови певним чином.
Так само як і пафосні тиради про етичні стандарти західної журналістики та західного піару з вуст цинічних «джинсовиків», на яких клейма ніде ставити.
А емоційний виступ перед експертною аудиторією про те, як транснаціональні компанії рятують довкілля та захищають інтелектуальну власність, навряд чи вселятиме довіру, якщо не міститиме дрібки самоіронії.
Тому бронзовіти разом із корпорацією, заражатися її пафосом і глибинно привласнювати собі цінності корпоративної культури – суперечить базовому для живої природи інстинкту самозбереження. Не можна втрачати почуття реальності, критичного мислення та здорового цинізму. Ніщо під місяцем не вічне: не вічні корпорації (як мінімум на рівні окремих територій, оскільки вони мають тенденцію йти з певних країн за певних обставин), довічне наймання в нас не модне. І одного разу будь-який глянцевий транснаціональний «топ» може виявитися за порогом затишного офісу на перехресті семи пронизливих вітрів реального життя. У цій ситуації вкрай погано виявитися корпоративним зомбі, що втратив зв'язок із реальністю.
І замість постскриптуму. Як сказав один із гігантів транснаціонального бізнесу в одному фантастичному романі: «Ідеальний співробітник міжгалактичної корпорації – той, хто щиро плаче від щастя, коли чує звук корпоративного гімну». Якщо ви вже дійшли до цієї стадії, вашого роботодавця можна привітати. Якщо ні, значить можна привітати вас – ви ще живий і не безнадійний.
http://forbes.net.ua/woman/1359119-korporativnye-zombi