Бути або видаватися
Останніми тижнями (так склався графік) довелося неочікувано багато разів виступити із майстер-класами з репутаційного менеджменту для різних за якісним складом аудиторій слухачів. І в процесі вибудовування логічних конструкцій згадалася фундаментальна дилема, яку необхідно вирішити на початковому етапі вироблення будь-якої репутаційної стратегії (незалежно від того, це стратегія публічної особи чи політичної, комерційної або громадської організації).
Суть цієї дилеми по-гамлетівськи проста – бути або видаватися?
«Бути» у цьому контексті означає діяти за велінням душі та совісті: робити яскраві вчинки зі знаком «плюс» або «мінус», промовляти слова, що стимулюють інших до таких вчинків, тобто змінювати світ, при цьому розуміючи, що інформаційний простір відіб'є їх як більш-менш криве дзеркало, але не надаючи цьому надмірного значення.
Відповідно, «видаватися» – значить поставити коня за возом або спробувати облагородити тінь від дерева, не вирівнявши стовбур і не відкоригувавши крону. І направити всі зусилля на те, аби прогнути під себе не об'єктивно (або суб'єктивно, якщо ви адепт ідеалістичних філософських течій) існуючу реальність, а її відбиття та доповнення – віртуальність.
Сказати, що «бути» завжди добре, а «видаватися» завжди погано – згрішити проти істини. Багато прикладів «тих, що є» – нещасних через бідність або безвісність людей, багато прикладів «тих, що видаються» – щасливців, котрі купаються в грошах і ніжаться в променях слави. Здебільшого сходи до небес ми вибираємо самі, й кожному дається наприкінці шляху по вірі та справах його.
Проте коли ми розглядаємо цю дилему в публічній площині – стосовно публічних політиків – вона отримує соціальне звучання, оскільки визначає нинішній і майбутній спосіб і рівень життя всього суспільства. Державний діяч завжди «є» – звідси здатність ухвалювати непопулярні стратегічно необхідні рішення та не боятися наслідків. Політичний клоун (а ім'я їм в українському політикумі – легіон) завжди «видається» – велика або маленька мильна бульбашка з порожніх слів і псевдовчинків, яка зависає в просторі завдяки тому, що пам'ять юрби завжди коротка.
Вроджене каліцтво всіх політичних режимів, що залишили слід в історії незалежної України, у тому, що жоден із них не був орієнтованим на буття. Кулуарна політика замість публічної, режисура в інформпросторі замість свободи слова, віртуальність замість реальності. Результат у наявності – ми його спостерігаємо, відчуваємо, оплакуємо.
http://forbes.net.ua/woman/1368446-byt-ili-kazatsya