Репутація та свобода
- Головна
- Творчість
Це солодке слово свобода!
Прагнення підійматися вгору завжди народжується не без впливу містичного слова «свобода». Воно так вабить! Але поруч із соціальним статусом неодмінно з'являється категорія «репутація»…
Найпоширеніший (і вкрай шкідливий) міф про репутацію говорить, що шанована людина може дозволити собі геть усе, що їй заманеться. Наприклад, будучи впливовим чиновником, безкарно грубіянити та погрожувати журналістам, або, володіючи великою компанією, викручувати руки партнерам і вичавлювати піт зі співробітників. Або під девізом «яжмати/яжстраждала» нескінченно та безпідставно «пити кров» із чоловіка, не очікуючи реакції протидії.
Народна мудрість про мотузочок, що в’ється — вона таки мудрість. Репутація відкриває шлях, вона ж накладає обмеження. Користуючись довірою важливих для себе людей, ти можеш швидше та дешевше купувати, брати в борг, наймати, дорожче продавати та легше вступати в перший контакт, одержувати множинний оргазм від власної «величі» та «незаперечного» авторитету — оплесків, схвайликів, репостів, запитів подружитися у мережі «Фейсбук».
Усе це можливо лише до тієї хвилини, коли відчуєш, що став заручником завойованої чи випадковим чином створеної репутації. Суспільство прагне простих рішень. І чим складніший світ, тим більш прості рішення потрібні. Відмінності між півтонами вже давно здатен розрізнити далеко не кожен погляд, для враження потрібен контраст. Звідси фантасмагоричні костюми й ідіотичні витівки медійних осіб.
Публіці подобається лінійність поведінки. Якщо ти багата людина, то сяй і витрачай. Якщо ти фрик, дуркуй і дивуй. Гламурна діва — будь модницею та кокетуй. Феміністка — розривайся на британський прапор у голому вигляді під урядовими установами за право працювати інтенсивніше за чоловіків і віддаватися солодким гріхам з ними нарівні. Головне – виправдовуй очікування.
Між іншим, до певної межі, це вельми приємно. Бути королевою краси, поки є краса або поки вона тебе тішить. Магнатом, поки споживачі купують, банки кредитують, партнери вірять, а гроші мають для тебе цінність. Принциповим політиком, поки є гроші на звичний спосіб життя, а від нього ще не нудить. Зіркою естради, поки є сили та слухачі. Тобто до тієї хвилини, доки ти сам насолоджуєшся своїм горезвісним персональним брендом будь-якого радіуса дії — від родини до людства.
Але все в цьому світі має кінець, окрім його невизначеності та непередбачуваності. Діти виростають із коротких штанців, а люди із придуманих ходульних образів. Когось боляче б'є життя, наочно демонструючи, що суспільство сприймає тебе не так, як тобі хотілося б. 45-річний холостяк раптом усвідомлює, що він уже не принадний наречений, а викинутий на узбіччя генетичний непотріб.
Перспективний учений із претензією на геніальність — морально застаріла модифікація «наукового співробітника». Молодий політик — комсомолець-пенсіонер.
А хтось сам усвідомлює, що йому тісно в тих репутаційних межах, у які він колись себе загнав. І він прагне бути не просто милим хлопчиком, котрий опікується в бізнесі чужими інтересами, а повноцінним бізнес-гравцем. Не відданою половиною чоловіка, а цілісною одиницею.
І починається новий виток — для кожного свій. Хтось знову із завзятістю, що гідна кращого застосування, майструє для себе прокрустове ложе умовностей. А хтось виходить на новий рівень розуміння того, що є репутація, навіщо вона потрібна та в у чому причини репутаційного окостеніння. Тобто усвідомлює, що репутація і дає свободу, і забирає. Чим більше ти займаєшся формальними процедурами з її побудови, зневажаючи реальне життя, тим менше користі та більше проблем.
Говорячи собі «я бізнес-леді» або «я секс-бомба», ми обмежуємо свою природу та потенціал самореалізації.
Стаємо занадто серйозними, аби посміятися над собою, і занадто нудними, щоб бути цікавими іншим. Занадто стурбованими суспільною думкою замість того, щоб займатися питаннями якості свого життя та його призначення. Тобто несвободними, затиснутими, негнучкими.
Відповідно, істинно правильне ставлення до репутації не в істериках з приводу неприємних відгуків або недосконалих світлин і не в третируванні пресслужб і піар-агентств («Ах, у мене не такий погляд тут, мало лайків отут»). А в тому, щоб навчитися ставитися до роботи над репутацією як до частини життя, що є органічною і не потребує надлишкових зусиль, і як до захопливої гри, тобто і серйозно, і несерйозно водночас. Тільки так можна позбутися рамок і стати господарем своєї репутації, а не її заручником.