Штрихи до портретів «вузлів» соціальних мереж
Лідери думок та експерти в соцмережах, як і в житті, бувають різні.
Аби уточнити поняття, нагадаю, що:
Лідер думок за визначенням теорії комунікації є «вузлом» наявної в реальному або віртуальному просторі соціальної мережі. Завдяки численним контактам з іншими людьми й особистим якостям завойовує довіру аудиторії та може впливати на її думку про ті чи інші процеси та явища. Якщо «лідер думок» просто дуже популярний – це представник категорії celebrities. Якщо при цьому його напрям думок і спосіб життя викликають повагу й навіть благоговіння – це моральний авторитет.
Експерт – це не обов'язково публічна, але обов'язково дуже кваліфікована у певній галузі знань та/або вмінь людина. Він може бути (а може й не бути) лідером думок, проте обов'язково повинен бути екстрафахівцем, відрізняти зерно від полови, а агнців від козлищ.
Крім того, і лідери думок, і експерти можуть бути як справжніми, так і удаваними.
Справжні – це люди, що реально викликають цікавість того чи іншого співтовариства або суспільства загалом, які й у реальному житті виконують функцію так званих «вузлів» мереж міжособистісних контактів. Як правило, нарощують аудиторію послідовників органічним шляхом.
Удавані – люди, що претендують на публічність, впізнаваність, авторитет, не маючи для їхнього завоювання ніяких особистісних якостей і заслуг. Зазвичай користуються послугами SMM-фахівців, у результаті чого їхня аудиторія часто-густо представлена фейковими користувачами.
Швидше за все досягають популярності в мережі, наприклад, у Facebook, такі ключові різновиди лідерів думок / експертів (і «лідерів думок» / «експертів»):
- чиновник на важливій посаді, який насамперед через її наявність цікавить усіх;
- експерти, що пишуть на найбільш болісну для України тему війни;
- відомі (в основному одіозні) політики, за Санта-Барбарою у політичному та/або приватному житті яких подобається спостерігати обивателям;
- відомі редактори або журналісти із широким колом спілкування в медіаспільноті, експертному співтоваристві й у середовищі своїх джерел інформації;
- політичні й економічні експерти, що пишуть небанальні речі небанальною мовою;
- власники та топменеджери великих компаній, чиє почуття власної важливості (ПВВ) у ФБ підтримують їхні підлеглі й інші залежні від них люди (у разі піар-директорів – журналісти ЗМІ, з якими налагоджено системне небезкорисливе співробітництво);
- «нішеві» (галузеві) експерти;
- моральні авторитети (священники, філософи, письменники);
- визнані або самозвані арбітри смаку;
- талановиті фрики;
- просто обивателі, що весело пишуть і чиє приватне життя цікаве людям, тому що схоже на їхнє життя.
Наявність потужної спонсорської підтримки з боку авторитетних політичних або комерційних брендів чи хоча б можливість привселюдно говорити про факт афілійованості з ними серйозно допомагає формуванню популярності.
В іншому ж разі (хоча, звісно, треба вивчати кожен конкретний випадок окремо) реальні лайки та підписників одержують зазвичай ті, хто погладжує аудиторію, говорячи їй те, що вона хоче чути, і ті, хто пише яскраво та цікаво.
Відповідно, середньостатистичний користувач не дуже любить тих, хто пише складно та зарозумно; хто говорить неприємні речі та речі, через які він ніяковіє, котрі не вписуються в модні стереотипи; чиї дописи не мають відчутної цінності особисто для нього.
Це погана новина для тих, хто не є популістом чи демагогом, але не варто зневірюватися, оскільки популярність у мережі не дорівнює впливу. І політики, що не випускають смартфон з рук (хоча дуже багатьом хочеться у них його відібрати назавжди) у гонитві за новою порцією емоцій, не стільки працюють на свою репутацію, скільки вбивають час і чешуть своє ПВВ. Історія світу і навіть новітня історія України наочно свідчать, що багато непублічних персон мають не менше, а часто-густо набагато більше впливу, аніж мережеві горлані. Тому рейтинги «найпопулярніших» резидентів соцмереж подібні до аналогічних офлайнових рейтингів впливу, де буває до 90 % випадкових людей.
Якщо ж так сильно хочеться розповісти про себе співтовариству у мережі, то шлях зрозумілий і відомий:
- треба зрозуміти, навіщо потрібна популярність у мережі (визначити цілі) і для якої частини аудиторії вона має бути сформована;
- придумати, як ви хочете виглядати в очах співтовариства мережі, щоб досягти цих цілей (сконструювати персональний бренд), враховуючи резонанс мережевих активностей у реальному світі;
- забезпечити якісний контент (на думку «своєї аудиторії»);
- створити систему взаємовигідного інформаційного обміну з іншими конгруентними лідерами думок;
- просувати створюваний контент тими методами SMM, які будуть відповідати вашим визначеним цілям;
- заручитися офлайновою підтримкою (в ідеалі має бути досягнута синергія діяльності в реальному та віртуальному світі);
- і так далі, і таке інше.
Хоча знову ж – так буде не завжди. Поруч із нами ростуть покоління digital native, які вже живуть у світі віртуальних соціальних мереж, функціонал і реалістичність яких, за відчуттями користувача, буде наростати. Які лідери будуть затребувані в цьому новому світі – покаже час. Можливо, там легше буде розпізнати удаваного «лідера», але не виключено, що, навпаки, це стане практично неможливим або буде непотрібним. Поживемо – побачимо.
http://nv.ua/opinion/oderevyanko/shtrihi-k-portretam-«uzlov»-sotsialnyh-setej-82796.html