Політики та піар позавчорашнього дня
Сьогодні всі прагнуть розповісти про себе світу, але світ елементарно не в змозі почути всіх.
Колись в Україні піар був екзотичною іграшкою, і щось системне в цій сфері робили одиниці компаній, партій, політиків. Це був час традиційних ЗМІ без експансії social media, журналісти бігали за ньюсмейкерами, а не навпаки. І пристойний пресреліз був рідкістю.
А потім прорвало… Співвідношення пропозиції інформаційних приводів і попиту на них змінилося кардинально. Сьогодні всі прагнуть розповісти про себе світу, але світ елементарно не в змозі почути всіх. А втім, він завжди був не в змозі, проте в епоху катастрофічної концентрації відходів людської думки в ноосфері, достукатися до цільових аудиторій стало незрівнянно складніше. І суб'єкти інформаційного простору розділилися на два табори: розумна меншість і примітивна більшість.
Почнемо з більшості, бо саме вона створює інтелектуальне сміття в товарних кількостях. Її прикмети прості та впізнавані, бо всі є наочною ілюстрацією прислів'я: «Змусь дурня Богу молитися – він і чоло розіб'є».
По-перше. Хлопці (йдеться і про професійних піар-фахівців, і про клієнтів, що втручаються в роботу піар-команди) свято вірять у те, що головне – то картинка.
Яскравий образ, який залишиться у свідомості та підсвідомості аудиторії. Причому незалежно від контексту, репутаційної історії суб'єкта та текстово-сенсової складової інформаційного повідомлення. По-перше, це вже піар-метод позавчорашнього дня, затасканий донезмоги. Коли «Юля» заплітала косу, космічний столичний мер бігав стадіоном, купався в ополонці та стукав кувалдою по ігрових автоматах, дивитися було цікаво, оскільки то були майстерні виступи одиниць.
Коли те саме почала робити юрба безталанних плагіаторів у політиці та бізнесі, стало нудно – пробитися крізь білий і чорний шум вдається тільки особливо відірваним екземплярам. До того ж, на виході ефект може бути зворотним.
По-друге. Хлопці надзвичайно гамірні та метушливі, дріботять інформаційними повідомленнями, їхні медіапрояви напливають один на одного та не доходять до адресатів.
Так, системний підхід до піар-активності припускає відпрацьовування всіх інформаційних приводів, що є потенційно цікавими для аудиторії. Так, за відсутності наявних інформаційних приводів зазвичай створюють умовні. Так, серфінг на трендах і чужих інформприводах досить корисний. Однак не треба істерично верещати, коментуючи події, до яких ти не маєш стосунку, критикуючи людей, про роботу котрих маєш надто туманне уявлення.
По-третє. Процес роботи підмінюється піаром, бажання виглядати в стилі «увесь у білому» доходить до абсурду.
Не треба вважати журналістів і експертів ідіотами. Корисливі цілі бізнес-структур зрозумілі, не варто робити вид, що суть їхньої діяльності – волонтерство та соціальна відповідальність. Навіть акулка пера, що є лише початківцем, не піддається на лобові корпоративні кампанії та спроби канонізувати власників-СЕО.
Навіть юний просунутий активіст може розібратися в правовій базі, що регламентує роботу та відповідальність слуг народу, в особливостях бюджетного процесу та нормах антикорупційного законодавства. І спроби довести, що чорне – це біле, а найважливішим завданням міністерства у країні, котра воює, був саме тур до Непалу, вже не допоможуть.
Тож коли спостерігаєш за діяльністю примітивної більшості, виникає відчуття, що сільський юродивий намагається своїми словами переказати твори Фоми Аквінського. У Парижі таке більше не носять – так сказали б модниці царських часів. А якщо носять – то лузери.
Тому що у всьому світі цінують не стільки комунікацію, скільки репутацію, що напрацьовується системною кропіткою працею, генеральна мета якої – забезпечити видиму відповідність справ словам, довести аудиторії сумлінність і переконливість соціального суб'єкта. Отже, завоювати довіру.
Саме, виходячи із цих принципів «робить піар» розумна меншість, котра розуміє, що світ змінився – ми тепер усі живемо за склом. І можна легко – просто через тупу школярську ретельність – протерти самовар свого іміджу-репутації до дірок.
http://nv.ua/opinion/oderevyanko/pochemu-ukraincy-ne-slyshat-politikov--47987.html