«Люди справи» та «люди понтів»
Хрестоматійна історія практично для будь-якої (а може, і взагалі для будь-якої) організації. Хтось розумний, ефективний, порядний, корисний для спільної справи – «людина справи». І при цьому ситуація складається як у перлині народної творчості: «Найбільше в колгоспі працював кінь, але головою він так і не став».
А хтось некомпетентний, схильний до інтриганства, шкодить і через підлість, і через безрукість – «людина понтів». Проте вміє їздити на чужому горбі, не соромлячись, отримує пряники-печиво від начальства, на блакитному оці привласнює чужі успіхи. Або в амплуа консультанта, проваливши проєкт і з ганьбою вигнаний клієнтом, з апломбом розповідає казки з екрана телевізора.
Не хочу зараз заглиблюватися в HR-деталі: кому дано керувати, кому виконувати, кому надихати, кому створювати атмосферу. Оскільки пишу не про місце в корпоративній ієрархії, а про визнання заслуг. Яке, на жаль, мало коли буває пропорційним самим заслугам через такі причини.
Концентрація на результаті, а не на процесі. «Люди справи», на відміну від «людей понтів», цінують свій час і займаються саме робочим процесом, а не зовнішніми ефектами. Задовольняють інтереси клієнтів, виграють вибори, ночують у наукових лабораторіях. Тобто стурбовані результатом процесу, а не своїм місцем у ньому. І не бігають щохвилини «нагору» або «в телевізор», не протирають штани в приймальнях і не заносять хвости представникам влади. Тому «люди понтів» користуються клаповухістю своїх колег, легко оминають їх на повороті, працюючи не на результат, а на лояльність до себе улюбленого.
Помилка експерта. Дійсно ефективні «люди справи» соромляться говорити банальності. За своєю наївністю вони вважають, що роблять звичайну справу і нічого надприродного в досягнутих результатах не вбачають. Тоді як «люди понтів» з наївністю дошкільника готові розповісти всьому світу про те, що земля кругла, як про велике та свіже відкриття. І, що не дивно через причину 5, знайти вдячну аудиторію та навіть завербувати своїх «євангелістів» з числа тих самих «людей понтів».
Невміння/небажання надати форми змісту. «Піарити» свої досягнення «люди справи» через причини 1–2 не схильні, бо то є зайва витрата часу й енергії. Навіть якщо вони чудово навчені self-promo, виконують відповідні дії з почуттям глибокої огиди. Надмірна самоповага (якщо хочете – гординя) заважає стати фаворитом начальства або народним улюбленцем.
Бездарне начальство. Здебільшого сучасне начальство перебуває не просто на рівні своєї некомпетентності, а набагато вище того ієрархічного ступеня, де цей рівень має бути визначений. Роблячи вертикальну кар'єру по трупах, пани-манагери залізли на висоту, де через профнепридатність об'єктивно нездатні відповідати своєму високому становищу. Або були штучно десантовані на недосяжні для себе вершини – на парашутах непотизму. Для таких екземплярів «люди справи» – загроза. Їм ставлять завдання «посади серед квітів сорок кущів троянд і, доки вони не підростуть, підмітай отут доріжки» або «піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що». Натомість «люди понтів» у фаворі – досягненнями не переплюнуть, досконало володіють технологіями підлабузництва та нашіптування, із задоволенням займаються колективним ідіотизмом на кшталт спільних поїздок на закордонні концерти за рахунок акціонерів та іншим командотворенням у збочених формах. Щоправда, до певного часу – доки хитромудрий візир не встромить ніж в спину султану, що розслабився і зазівався.
Загальне отупіння. Моделювання як метод наукового пізнання, заснований на спрощенні об'єкта, що вивчається, прийшов у суспільні науки з точних. Нічого поганого у цьому немає. Точніше не було, поки примітивізація не набула загального характеру. На жаль, сучасний світ і технологічно, і структурно надто складний для більшості людей, що нині живуть. Аби подолати стрес від зіткнення з ним, люди масово та добровільно повертаються в практично первісний стан – міфологізують дійсність до обмеженої кількості простих категорій замість того, щоб критично осмислювати її. У такому світі цінність «людей справи» зрозуміла тільки їм самим і небагатьом роботодавцям.
Хто винен? «Сім'я та школа», які вчать, що «порожній колос догори пнеться, а повний додолу гнетися». І масова культура, де шанують понти, а не справи, де аудиторія хоче бачити-чути тільки приємне своєму слуху та легке для внутрішнього вживання місиво псевдофактів від медійних пройдисвітів.
Що робити? Жити відповідно до своєї природи. Якщо довелося народитися з інтелектом, честю та совістю, будь ласка, відповідай цьому. Але дотримуючись правил техніки безпеки, щоб, «роблячи справу», отримувати заслужену винагороду:
1) вмій відволіктися від улюбленого робочого процесу, забий на результат (у припустимих межах – у діапазоні, де окрім тебе ніхто не розуміє, що ти працюєш не на повну потужність) і «кидай понти», якщо людям це подобається;
2) примирися з думкою, що ти дійсно в чомусь розумніший за всіх і щось вмієш робити краще за всіх – і розкажи про це світу;
3) напружся і витрать час на дурницю: розфарбуй презентацію, спрости доповідь, знайди гарну картинку, котра потішить око начальства, поправ краватку директору – повеселилися зрештою;
4) навчися ритуалам корпоративного лицемірства: посміхатися анекдотам, що розказує начальство, імітувати задоволення від мотузкових курсів – так би мовити, якщо зґвалтування не уникнути… і далі за текстом;
5) завжди пам'ятай, в якому світі ти живеш і куди цей світ несеться. Яснодумство допомагає зберігати душевну рівновагу та процвітати не тільки у своїй власній системі категорій, але й у загальноприйнятому значенні.
http://forbes.net.ua/woman/1381896-lyudi-dela-i-lyudi-pontov