Претензія на експертність

• Головна
• Творчість

Робота з репутацією передбачає залучення до реалізації проєктів соціально активних і переважно публічних громадян, що належать до категорій «лідери думок», «моральні авторитети», celebrities, «експерти». І вельми часто виникає плутанина, у результаті котрої експертами називають людей, що не володіють навіть базовими знаннями в сфері своєї «експертизи».

Тому є сенс прояснити ситуацію.

• Лідер думок – говорячи суто технологічно, це «вузол» наявної в реальному або віртуальному просторі соціальної мережі. Завдяки численним контактам з іншими людьми й особистим якостям завойовує довіру аудиторії та може впливати на її думку про ті чи інші процеси та явища. Якщо лідер думок просто дуже популярний – це celebrities. Якщо при цьому його напрям думок і життя викликає повагу та навіть благоговіння – це моральний авторитет.
• Експерт – це не обов'язково публічна, але обов'язково дуже кваліфікована в певній галузі знань та/або вмінь людина. Експерт може бути (а може й не бути) лідером думок, але обов'язково має бути екстрафахівцем, відокремлювати зерна від полови, а агнців від козлищ.

Однак у реальному житті псевдоекспертів найчастіше набагато більше, аніж експертів. Найпоширеніші категорії:

• Рукотворні «голови, що говорять». Штучно створюються політичними силами та бізнес-групами для захисту своїх інтересів. Популярності досягають шляхом надання широкого доступу до медіаресурсів.
• Володарі інсайдерської інформації. Зазвичай це консультанти з приватною практикою, що мають через високий статус своїх клієнтів доступ до інсайдерської інформації, яка цікавить ЗМІ та громадськість. Добиваються успіху самі або з підтримкою заступників (рукотворні володарі інсайдерської інформації). Представники «природного різновиду» завойовують популярність як похідну від лояльності ЗМІ – як правило, завдяки регулярним зливам інсайду. В умовах, коли потік конфіденційної інформації зменшується, рівень «експертизи» знижується пропорційно. Без інсайду безпомічні та нецікаві.
• Володарі адміністративного ресурсу. Керівники різних організацій – компаній, органів влади, інститутів і навіть ЗМІ. Загальна відмітна риса: завищена самооцінка у комбінації з поганим вихованням, що дозволяє з розумним виглядом просторікувати банальності або просто ідіотські оцінні судження. Популярності досягають за гроші, а також кров'ю та/або потом PR-служби.
• Шахраї-трудоголіки. Неосвічені амбіційні індивіди, котрі завдяки казковій нахабності та пекельній працьовитості домагаються популярності – найчастіше починаючи з акаунта в соціальних мережах. Часто-густо переходять до розряду «рукотворних голів, що говорять», якщо зможуть вигідно продати свій специфічний талант.

А популярні всі ці добродії й через те, що «якщо зірки запалюють, отже, це комусь потрібно», і через те, що в перевантаженого інформацією та переляканого поточними подіями суспільства не вистачає навичок і бажання виявляти та викривати Хлєстакових.

Хоча багатьом із них дати по руках варто – з міркувань екології інформаційного простору та захисту потенційних жертв. Псевдоексперт не просто вводить громадськість в оману, але й має чудовий апетит до життєвих благ. Дуже добре пам'ятаю, як одна пані-редакторка галузевого видання всерйоз розмірковувала про те, що з моменту призначення на посаду вона є «лідером думок» та «експерткою». А отже, усі оператори ринку їй щось винні – причому не просто на рівні людських відносин, а в цілком матеріальній формі. На наступних етапах своєї еволюції вона вирізнилася нестримним джинсуванням і схильністю тролити ринок методологічно дефективними рейтингами. І таких прикладів неабияка кількість у різних галузях.

Але, як ми знаємо, порятунок тих, хто тоне – їхня особиста справа. І щоб не дати себе обдурити, треба зрозуміти декілька простих речей:

• Якщо в людини часто беруть інтерв'ю ЗМІ – не факт, що вона є експертом. Можливо, це просто «рукотворна голова, що говорить».
• Якщо «голова, що говорить» постійно миготить на екрані та коментує: то конструкцію  космічних кораблів, то світовий балет, то АТО – малоймовірно, що вона є експертом. Енциклопедисти – вид, що вимирає.
• Якщо ви згодні з кожним словом «експерта» і не отримуєте з його коментаря нової інформації – з високою ймовірністю він говорить банальні речі, загальновідомі та зрозумілі на рівні здорового глузду. Тобто як обиватель, а не як носій унікальних знань та вмінь.
• Якщо експерт завзято «тягне руку» того чи іншого політика або бізнесмена, об'єктивність його суджень сумнівна.
• Точність прогнозів експертів анітрохи не вища, аніж точність сирої екстраполяції даних. А експерти, які часто миготять «у телевізорі», пророкують майбутнє ще гірше, ніж їхні непублічні колеги.

На підтвердження п. 5 розповім цікаву історію. Професор Пенсільванського університету Філ Тетлок із середини 80-х років ХХ століття до 2003 року зібрав і проаналізував більш як 80 000 експертних прогнозів у різних галузях знань. І дійшов таких висновків:

• Неможливо знайти якусь галузь знань, де б люди перевершували алгоритм простої екстраполяції. Обиватель, що має масив даних і методику розрахунків, може зробити більш точний прогноз, аніж експерт.
• Доктори наук роблять прогнози не краще, ніж люди без наукового ступеня.
• Люди з 20-річним досвідом не є більш проникливими, аніж новачки в професії.
• Експерти, які найчастіше виступають у ЗМІ, зазвичай виявляються найгіршими (!) прогнозистами.

Тож найправильніша логіка поведінки у світі, де «всі брешуть» – «не створи собі експерта». І думай своєю головою.

http://forbes.net.ua/woman/1374502-pretenziya-na-ekspertnost