Відмитися перед усім Привозом

• Головна
• Творчість

Інтернет-простір, оспіваний ще до своєї появи кращими фантастами минулого століття як загальне сховище знань та інструмент моментальної комунікації, останніми роками повертається до нас темною стороною.

Можливо, через розмивання первинного ядра інтелектуально та духовно розвиненіших першопрохідців більш приземленою масовою аудиторією. Точно через те, що масштаби розвитку надали колосальні можливості не тільки інформування, але й дезінформування громадськості. Та, ймовірно, завдяки зниженню загального морального рівня в глобальному масштабі через кризові явища різної користі: фінансові, політичні, релігійні, світоглядні та, нарешті, цивілізаційні.

Інформації занадто багато, розлітається вона занадто швидко, перевіряють її (якщо перевіряють) на предмет вірогідності занадто недбало. А отже, є велика спокуса приписати людині факти біографії, слова та вчинки, які неймовірно далекі від дійсності. І виходить, як у чудовому одеському анекдоті:
– Ви чули: всі говорять, що в Рабиновича донька повія?
– Перепрошую, але в нього ж два сини, а доньки немає! 
– Ну то й що?! Тепер нехай спробує відмитися перед усім Привозом.

Саме за таким принципом побудовані фейкові атаки в інтернеті. Кинути «фейкалії» на великий вентилятор, підживити купюрами не особливо розбірливі гівномети меншого калібру і веселитися, спостерігаючи, як дивується (переймається, злиться, біситься) «Рабинович».

Такого штибу речами можуть займатися і просто жартівники з любові до справи (тоді грошові знаки зі схеми зникають), і поганці-месники з особистих причин, і цілком конкретні професіонали, що добре заробляють, за принципом «нічого особистого, просто бізнес».

Фейк-мейстри зазвичай намагаються очорнити об'єкт атаки:
·         в очах значущих (на їхню думку) для цього об’єкта цільових аудиторій (дружини, керівників, партнерів, влади);
·         шляхом приписування висловлювань або дій, що дискредитують (на їхню думку) об’єкт.

І ключовий момент тут – «на їхню думку», адже якщо використовувати неправильну гіпотезу, то вся пара піде у свисток.

Тому, замислюючи фейкову атаку, треба знати об'єкт у дрібних деталях. Представляти реальні мотивації та реальний рівень поінформованості значущих для нього референтних аудиторій. І його оргресурс, здатний нейтралізувати/коригувати потік «фейкалій». А тоді оцінити, чи варто цим займатися, з погляду використання ресурсів. Або, добре подумавши, вирішити, що народна приказка «не витрачайте, куме, сили», тут вельми доречна.