Водянисте чтиво
Коли на початку 90-х економіка в муках ставала ринковою, кожну нову книгу з менеджменту, маркетингу, self improvement – перекладну або просто свіжу – читали наче одкровення. Не тому, що це видання прямо й безпосередньо вчило заробляти гроші (це ефективніше вийшло на інтуїтивному рівні), а тому що давало уявлення про системний підхід до управління компанією.
З часом, звісно, свіжість сприйняття минула. Натомість прийшло розуміння, що за рідкісним винятком такого штибу література – розчин низької концентрації. По-перше, тому що на Заході традиційно написання «розумних» книг тяжіє як мінімум до науково-популярних, а радше – зовсім-зовсім популярних (у розумінні «попсових»). По-друге, тому що автори пострадянського простору із задоволенням прийняли цей формат і успішно штампують книги, котрі буяють повторами, прикладами, довжелезними нудними «сюжетами» з петлями зворотного зв'язку. Ясна річ, ковтати цю м'ятну водичку легко – майже як бульварну художню літературу. Проте в сухому залишку в найкращому разі залишаються надумані PR-абревіатури моделей, котрі не можна застосувати на практиці, та перлини на кшталт «блакитний океан», «пляшкове горлечко» та ін. Вони, безумовно, образні, зручні для спілкування з аудиторією, що не має економічної освіти (тією, котра не знає, що в базових підручниках «горлечком» прийнято називати вузьке місце технологічного процесу), але вкрай малоінформативні, тож їх легко замінити загальноприйнятими дефініціями.
Однак засилля популярної бізнес-літератури аж ніяк не означає, що потрібно кидатися в іншу крайність і шукати корисні відомості в монографічних працях. На жаль, здебільшого вони так само порожні, як і управлінські бестселери, але вже через безглузді формально-ритуальні вимоги до змісту творів цього жанру. Поки автор танцює з бубном, намагаючись відповідати критеріям, що необхідні для подальшого отримання наукового ступеня, зміст такого тексту починає вислизати навіть від найуважнішого читача. На жаль, як у світі бізнес-консалтингу, так і в академічній економічній науці є лише одиниці тих, хто може пройти між Сциллою попсової легкості та Харибдою наукової важливості.
Практично та сама ситуація і з книгами категорії self improvement. Здебільшого вони належать не до управлінської літератури, а до спроб, котрі віддають шарлатанством, – переказати обивателеві класичні або єретичні концепти, щоправда, не економіки, а психології. Або, що ще веселіше діагностується – священні тексти різних релігій (найчастіше у вигляді вигадливого міксу).
Загалом описана ситуація – це результат загальновідомої тенденції: перлини знань сьогодні доводиться вибирати з безпрецедентно великої гнойової купи інформації. А отже, варто мати корисну навичку прагматичного ставлення до літератури для професійного вдосконалення й особистісного зростання.
Ще десять років тому відомий футуролог Патрик Діксон у книзі «Бізнес-тренди наступного десятиліття» зазначив, що одне з базових умінь ефективного керівника часів початку третього тисячоріччя – уміння за пів години переглянути 100 сторінок тексту й дати коротку анотацію основних думок. Як правило, враховуючи низьку концентрацію нових думок в одиниці тексту з бізнесу або self improvement, це зробити легко. А іноді, якщо дуже пощастить, скануючи свіжі управлінські опуси, все-таки знайти перлину, яку є сенс читати вдумливо, зауважуючи гідні думки. У моїй особистій практиці останніх років таких книг траплялося штук п'ять.
http://forbes.net.ua/woman/1374939-vodyanistoe-chtivo