Чому бізнесмени у владі стають реформоімітаторами
Ви щось говорите про реформи? Згадайте, як управляти змінами
З часів початку «ринкового перелому» у народній свідомості закріпився вельми живучий шкідливий міф про те, що найвищу ефективність на державних постах демонструють люди з досвідом роботи в реальному секторі економіки. Спочатку це були «міцні господарники», потім «чесні бізнесмени», нині «менеджери із західною освітою чи досвідом».
Це природно – людям властиво жити ілюзіями й вірити у гіпотетично існуючих всевідаючих і всемогутніх чудотворців. І так само природно, що серед претендентів на теплі крісла чиновників і депутатів, а також їхніх політтехнологів, достатньо тих, хто із задоволенням експлуатує людську наївність.
Але ж управління бізнесом і державою вимагає трохи інших компетенцій. Зрозуміло, що тріаду «професіоналізм – порядність – патріотизм» ніхто не скасовував (при цьому йдеться про патріотизм, що консолідує суспільство, а не про екстремістський сурогат). От тільки імплементується вона на практиці в бізнесі та сфері державного управління з урахуванням важливих особливостей.
По-перше, у системи «бізнес» і системи «держава» різний ступінь складності.
Бізнес повинен насамперед оперувати категоріями «активи», «персонал», «ринок», «бренди», «грошовий потік». Державна влада – категоріями «громадяни», «права», «обов'язки», «соціальні стандарти». Так, є й загальні поняття – «безпека», «репутація», «відкат», «рішалово».
Але у будь-якому разі «бізнес» і «держава» співвідносяться як приватне та загальне. І навіть найвправніший і найуспішніший бізнесмен тушується, коли йому пропонують знайти вирішення проблем пенсіонерів, інвалідів, безробітних, ув'язнених, екологічно шкідливих виробництв і вимираючих видів тварин, при цьому поділивши обмежений бюджет на всіх нужденних.
По-друге, різний масштаб і різна система координат.
Є глобальні корпорації, чиї обороти дорівнюють дохідній частині бюджету десятка держав, що животіють. Вони надрівневі, їхні інтереси слабко сполучаються з національною безпекою (ідеєю, проєктом) будь-якої країни. І їхній топменеджмент – «громадяни світу» в очах одних, «жирні корпоративні коти» в очах других або взагалі «економічні вбивці» в очах третіх.
А є локальні середні та малі бізнеси, що смиренно поповнюють бюджет своєї держави, власники й «топи» яких можуть бути більш-менш патріотичними, але завжди слабкими порівняно з державним Левіафаном.
Тобто спосіб мислення людей з компаній різних бізнес-моделей стосовно держави дуже різниться. І ще більш відмітний від способу мислення «слуг государевих», професійних держслужбовців, які зазвичай не йдуть найкоротшим шляхом і завжди дивляться на обличчя.
І, по-третє, різні цілі.
Бізнес має заробляти гроші. Це його природа і сенс існування. Соціальна й екологічна відповідальність/ефективність навіть для найсвідоміших підприємців вторинні та найчастіше, на жаль, для гарної картинки.
А от держава повинна радувати своїх громадян стабільністю, допомагати слабким, не пригноблювати сильних, підтримувати міжнародне реноме.
Тож за визначенням місія, цілі та завдання держави менш прагматичні, ніж ті самі параметри бізнес-структур.
Жодну з цих відмінностей не розуміють або розуміють, проте не враховують, під час формування нинішньої владної команди. Тому вихідці з бізнесу, поринаючи в надра державної машини, гидливо морщаться та втікають, наче полохливі інститутки. Або (що рідше) гидливо адаптуються і бадьоро беруть хабарі й імітують реформи, як це роблять професійні бюрократи.
Замість того, щоб чесно зізнатися у своїй неспроможності як державних діячів, але при цьому залишитися і дійсно спробувати щось змінити. Тому що реформи в державі – це подоба менеджменту змін (change management): просто стосовно до більш складної, масштабної та непрагматичної системи. А отже, замість того, аби безславно ретируватися з вереском «не дають працювати» або імітувати бурхливу діяльність, можна спробувати попрацювати:
- зміни (реформи) слід реалізовувати відповідно до цілей, стратегії та планів, що чітко й однаково розуміють всі учасники;
- успішні зміни (реформи) у турбулентному середовищі – це паралельні зміни стратегії, структур, поведінки людей;
- зміни завжди викликають опір, який не можна нахабно придушити, якщо прагнеш досягти результату;
- потрібно знайти непереборні аргументи й добитися прийняття змін (реформ) більшістю людей, яких вони торкнуться;
- ініціатори змін (реформ) зобов'язані взяти на себе безумовну персональну відповідальність за їхній хід і результат;
- ініціатори змін (реформ) зобов'язані реально (а не для проформи) пояснювати кожен свій крок людям, яких ці зміни торкнуться – максимально чесно, відкрито, цілковито;
- головна запорука успіху змін (реформ) – сприятлива атмосфера.
Але це вельми складно. Особливо, якщо немає навичок управління системним бізнесом, харизми та щирого бажання щось змінити у фундаментальних алгоритмах роботи системи держуправління. І саме тому в Україні вже рік віз не просто стоїть на місці, а відкочується – в усіх сенсах.
http://nv.ua/opinion/oderevyanko/pochemu-biznesmeny-v-pravitelstve-stanovyatsya-reformoimitatorami--36907.html