Люди честі
Задовго до того, як Джордж Мартін придумав Старків, котрі грають у престоли, моїм (тоді ще дитячим) девізом стали два слова «Обов’язок і честь». Чому саме – точно не знаю. Словосполучення прийшло й залишилося зі мною. Напевно, було прочитано багато книг зі шляхетними героями, а офіцерські традиції чоловіків моєї родини також зіграли свою роль.
Але зараз не про це, а про те, чому честь і почуття обов'язку такі необхідні країні, котра прагне жити, вижити та досягти успіху, заслуживши повагу світу.
Честь – це аж ніяк не те саме, що й репутація, бо репутація є категорією зовнішньою та залежною від думки людей, що цікавлять нас, або співтовариств. А честь – це насамперед категорія, що є тісно пов'язаною із самовизначенням людини в соціумі, самоповагою, самооцінкою. Межа між честю та безчестям для конкретного індивіда або для колективу проходить по лінії виконання або невиконання свого обов’язку (в розумінні взятих на себе зобов'язань) і дотримання або порушення своїх абсолютних моральних імперативів. У культурах, що допускали суїцид, змити ганьбу можна було завдяки простим страшним рішенням. Інші світоглядно-релігійні системи спробували (не надто успішно) спонукати людство стати на складний і болісний шлях спокути безчесних вчинків або зняти протиставлення «честь-безчестя». Постмодерн віддав перевагу недуальності, тому нині ніщо не соромно, ніщо не мерзенно, бо ж «людину треба зрозуміти» і тому що «такі обставини». А ще тому, що «ніхто нікому нічого не винен».
Тому сучасний офіцер може вийти з оточення, кинувши своїх бійців напризволяще.
Але справжня недуальність гарна для тих, хто став на шлях просвітлення. На побутовому рівні вона неминуче вульгаризується. І може означати офіцера, який кидає своїх бійців в оточенні напризволяще просто тому, що «в нього діти». Організатора фінансової піраміди або несумлінного забудовника, котрим «просто хочеться жити красиво». Злісного аліментника, якому «просто не вистачає на дві родини», і лікаря-вбивцю, котрого «просто погано вчили в медінституті та мало платять». Якщо ніщо не чорне та ніщо не біле, то нема рації прагнути до світла. Немає ні офіцерської честі, ні чесного слова купця.
Тому для земного буття людини та суспільства потрібні не абстрактні «скріпи», якими так зручно жонглювати/cпекулювати, а придатні для практичного використання визначення Конфуція, що розрізняв шляхетні вчинки шляхетних людей і, відповідно, низькі вчинки низьких людей.
- Шляхетна людина думає про обов’язок. Низька думає про те, що їй вигідно.
- Шляхетна людина непохитно витримує лихо, а низька під час біди розпускається.
- Шляхетна людина живе в злагоді з усіма, а низька шукає собі подібних.
- Шляхетна людина ні від кого не очікує обману, але коли її обманюють, то вона першою зауважує це.
- Шляхетна людина допомагає людям побачити добре в собі та не повчає їх бачити в собі дурне. А от низька людина робить навпаки.
- Шляхетна людина зустрічає гнів і милість вищих з однаковою гідністю.
- Etc.
І найголовніше, повертаючись до теми «Обов’язок і честь»: «Шляхетна людина вище за все поважає обов’язок. Шляхетна людина, що наділена відвагою, але не знає обов’язку, може стати заколотником. Низька людина, що наділена відвагою, але не знає обов’язку, може пуститися в розбій». Держава із заколотників і розбійників не може бути стабільною. Отже, владна еліта як мінімум має бути представлена шляхетними людьми, навченими та готовими виконувати свій обов’язок перед народом. До того ж такими, що однаково, далекоглядно і ясно розуміють, у чому цей обов’язок полягає.
…Я не знаю, чи буде чи серед наших можновладців хоча б чверть таких людей (на більше Калі-Юґа розраховувати не дає). Однак певна, що низькість «еліт» може бути компенсована душевними якостями народу. І на це сьогодні єдина надія.
http://forbes.net.ua/woman/1378472-lyudi-chesti