Чисті та фальшиві ноти КСВ
- Головна
- Творчість
Таємниця бізнесу
Людство протягом усієї своєї історії грає в різні ігри, і одна з улюблених його розваг – бізнес, гра в заробляння грошей. Матеріальна культура виникла в результаті економічної діяльності, за винятком хіба що певної частини сакральних споруд і артефактів, створених у форматі безкорисливого служіння та поклоніння. А отже, якими б евфемізмами не вуалювали справжню мету підприємництва теоретики менеджменту – максимізація вартості капіталу та частки ринку тощо – в кінцевому підсумку йдеться про досягнення особистих цілей бенефіціарів і зміцнення їхнього добробуту, тобто про цілком егоїстичні мотиви.
У різних культурах люди по-різному ставляться до прагнення підприємців жити добре та реалізовувати свій особистісний потенціал. У протестантській етиці індивідуальний бізнес-успіх фактично дорівнюють до служіння Богу, в комуністичній з її класовою ненавистю – до злочину. Перша лінія стимулює бізнесменів ділитися нажитим із радістю та добровільно, друга – ховатися глибше або бігти якнайдалі.
Прагматичний фундамент КСВ
Десь між цими двома екстремумами лежить те, що ми називаємо корпоративною соціальною відповідальністю. У найпримітивнішій своїй формі вона є певною платою компанії (її власників) суспільству за право заробляти гроші. Як правило, це буває у разі неприхильності до бізнесу тієї чи іншої культури або в ситуації, якщо цей бізнес заробляє гроші не занадто чистими методами. По суті, витрачаючи гроші на суспільні потреби, підприємці платять за «торговельне місце» або нейтралізують свої репутаційні ризики чи забезпечують собі безпечніше/комфортніше середовище. (Саме в таких випадках розпіарюються на увесь світ псевдо-КСВ формату «купи 2 комп'ютери – витрать вартість 10 на розповідь про це», «давайте зберемо людей випити-поїсти на 100 тис., щоб вони пожертвували 50 тис. – і вручимо ці 50 тис. нужденним від свого імені»).
А у найбільш піднесеному своєму прояві КСВ – це реальна світоглядна позиція бенефіціарів, що імплементується за допомогою соціальних проєктів, котрі справді корисні населенню відповідної території. Однак і тут природа бізнесу не змінюється. Навіть соціальні підприємці, які щиро працюють на майбутнє людства шляхом вирішення його нинішніх гострих проблем, не пташки колібрі й не харчуються нектаром. Фінансові показники залишаються серед критеріїв ефективності таких компаній.
Культура служіння
Так само не змінюється і зміст справжньої, а не фальшивої соціальної відповідальності. Cкладно назвати соціально відповідальною компанію, яка, скажімо, будує по всій країні дитячі майданчики, але продає продукти харчування, що можуть спричинити шкоду здоров'ю людей. Або, припустімо, мобільного оператора, що витрачає колосальні суми на гучні артпроєкти і при цьому плює на потреби своїх абонентів. Або бізнес-структуру, котра зловживає податковою оптимізацією чи застосовує потогінну систему експлуатації персоналу. Тому що бути добропорядним корпоративним громадянином для бізнес-структури насамперед означає якісно, сумлінно та відповідально провадити свою основну економічну діяльність, тобто враховуючи інтереси суспільства під час вибору напрямків і форматів інвестування, не допускаючи хижацького розбазарювання природних ресурсів і приниження людської гідності. І тільки на додаток до цього реалізуючи соціальні проєкти, користь від яких помітна широкій громадськості. А от мити шию під декольте та влаштовувати бенкет під час чуми – це не про соціальну відповідальність, це про бізнес-популізм у цинічній формі.
Поки що це не найпопулярніша логіка КСВ, оскільки соціально-економічна ситуація в країні не мотивує до того, аби її використовувати, проте вона все-таки починає поширюватися. І чим більше в КСВ буде чистих нот замість фальшивих, чим більше компаній щиро служитиме суспільству замість того, аби лицемірно імітувати служіння, тим ближче ми будемо до справедливого світу, як би ідеалістично це не звучало.