Традиційна вишивка не має нічого спільного із прикрашанням
- Головна
- Заходи
24 вересня відбулося чергове «засідання» у межах творчої лабораторії Олени Дерев'янко «Танець думки». Головною героїнею зустрічі стала Наталія Лозинська, засновниця компанії LADNA, людина, яка закохана у вишивку і присвятила вивченню її історії та традицій більшу частину свого життя.
Нині ми так багато говоримо про традиції і так намагаємося їх дотримуватися, що часом «перегинаємо палицю». Насамперед це стосується вишиванок. Саме з теми «моди на вишиванки» і розпочала свій виступ на «Танці думки» Наталія. Вона поскаржилася на те, що українці надто захоплюються «зовнішніми ефектами», не замислюючись про глибину суті речей. Адже традиційна вишивка насправді – це не просто декор, це ціла «система» знаків і смислів, що можуть нести як позитивне, так і негативне навантаження.
«Вишивка – це глибоко функціональна річ. Вона не має нічого спільного із прикрашанням, але має глибинний зміст. Тому, коли люди одягають на себе те, про що не мають жодного уявлення, це може не просто не допомогти їм, а й навіть нашкодити». Головне завдання вишивки – це захист. Наші пращури, вишиваючи сорочки та рушники, вкладали у це заняття не просто свій талант і працю. Процес вишивання був своєрідним ритуалом, під час якого жінки молилися про тих, для кого вони вишивали, і всі свої добрі побажання ніби «зашивали» в полотно за допомогою різнокольорових ниток.
Виявляється, невипадково вишивали саме комірець, рукави і край подола сорочки. Ці частини одягу найчастіше виявлялися відкритими, на видноті, отже, тут був потрібний додатковий захист. Багато узорів вишивали спереду, в основному в ошатних сорочках, які прийнято було носити, не прикриваючи іншими частинами одягу.
Важливе значення відігравало і полотно, на якому виконувалася вишивка. Найчастіше наші предки використовували лляне та конопляне полотно. Причому для вишиванок використовували переважно світлу тканину, але ніколи – чорну. Вишивали переважно льоном, шерстю, рідше шовком, і в особливих випадках – золотою та срібною ниткою.
Колір ниток також мав велике значення. У більшості вишивок по всій Україні використовували червоні нитки – символ крові, сили роду, продовження життя. Причому чим більше червоного, тим святковішою була сорочка або рушник.
Наталія Лозинська також розповіла про старовинну традицію посвят у вишивку. «У вишивку посвячувала внучку бабуся, коли дівчинці виповнювалося приблизно 5 років. Це була важлива подія, тому їй передувало приготування святкової вечері. Бабуся брала голочку, якою вона вишивала раніше якусь важливу річ (вважається, що на вістрі голки зберігається найбільше інформації), і колола дівчинку в долоню, ніби передаючи їй навички та знання».
Чимало уваги Наталя Лозинська приділила ще одному важливому елементу традиційного національного побуту – рушнику. Рушники вишивали у різних випадках, але найважливіше смислове навантаження несли рушники для благословення батьками. Дівчата вишивали їх на самоті, за допомогою вишитих символів звертаючись із проханням про підтримку та захист до живих і мертвих предків. На кожному рушнику за допомогою міток визначали чоловічу та жіночу сторону. Це було важливо, оскільки, ставши «не на свій» бік, молоді, за народним повір'ям, могли «помінятися ролями». Після весілля такий рушник згортали і молодиця ховала його у свою скриню, подалі від чужого ока, як оберіг її нової родини. Причому діставали його звідти у крайніх випадках – під час хвороби дітей тощо.
Зазвичай довжину рушника відмірювали від його ширини – 7 ширин. Вишивали рушники, як і сорочки, традиційно "по ходу сонця". Щодо символів, то тут використовували ті ж традиційні елементи, що й у сорочках: хрести, ромби, «дерево життя», «колодязі» тощо. Особливого значення надавали квітам і плодам. Якщо йшлося про вінчальні рушники, на них зображали переважно квіти. На "божниках", поминальних рушниках зображали і плоди, які мовою символів означали щось, що вже відбулося, сталося, «дозріло». А квіти символізували майбутнє. Говорячи про квіти, Наталя Лозинська згадала про маки у традиційній вишивці. Як виявилося, маки в народі вважалися символом смутку чи жалоби. Тому, якщо вони були наявні у вишивці, це говорило про те, що людина, яка надягла таку сорочку, пережила якусь важку втрату – втрату близьких, судженого тощо.
Цікава розповідь про історію вишивки супроводжувалась демонстрацією різних зразків «шкіл» української вишивки. До речі, від Наталії ми також дізналися, що за старих часів у кожному селі була своя унікальна вишивка. На завершення зустрічі Наталя Лозинська ще раз звернула увагу учасників зустрічі на те, що Україна має дуже багату культурну спадщину, гідну того, щоб її вивчати – не поверхово, а вдумливо та з любов'ю. Тільки тоді нам вдасться зберегти ці унікальні традиції для майбутніх поколінь.