Деструктивний піар. Історія однієї компанії
- Головна
- Заходи
25 червня відбулася чергова зустріч у межах клубу «Танець думки». До уваги учасників було запропоновано кейс «Деструктивний піар. Історія однієї компанії». Представила його аудиторії Ольга Лондон, керуючий партнер I-CO Group, сертифікований коуч-консультант, і, як відрекомендувала експертку Олена Дерев'янко, «одна з небагатьох представниць HR, яка розуміється ще й на піарі».
Кейс був присвячений аналізу комунікації та її ролі в житті компанії на прикладі окремо взятої бізнес-структури, а саме – одного з лідерів українського та східноєвропейського ринку IT-технологій. На певному етапі свого успішного існування ця компанія зіткнулася з низкою внутрішніх проблем, які в підсумку призвели до зовнішніх проблем. Незважаючи на всі об'єктивні переваги, як-то популярність корпоративного бренда, наявність міжнародної клієнтської бази, високі доходи, соціальні гарантії, можливість навчання всередині компанії тощо наявним був відплив кадрів чи їхня активна ротація. Співробітники йшли, поверталися і знову йшли, пояснюючи своє рішення відсутністю реальних можливостей для кар'єрного зростання, зарплатою, що не відповідає їхньому професійному рівню і, здавалося б, такими дрібницями, як незручний стілець (стіл тощо) або невдалий колір офісних шпалер. Численні HR- та PR-активності, як зовнішні, так і внутрішні, спрямовані переважно на формування позитивного іміджу компанії в очах споживачів послуг, персоналу та потенційних претендентів, зумовлювали протилежний ефект. У підсумку компанія, за наявності великої кількості замовлень, змушена була відмовлятися від вигідних проєктів через брак кадрів. Змінити ситуацію вдалося лише після того, як керівництво серйозно перейнялося питанням доцільності діючих комунікацій.
Результати опитувань показали, що один із ключових мінусів полягав в односторонній комунікації. Як з'ясувалося, багато співробітників не мали уявлення про те, що відбувається в компанії, про якісь цікаві нововведення тощо, тим самим відчуваючи себе "за бортом" компанії, фактично працюючи в ній. Після зміни напряму комунікації ситуація змінилася на краще. Причому найсуттєвіший ефект дала зміна культури управління та кар'єрної сфери.
«Переформатування» комунікацій з урахуванням інтересів персоналу привело до підвищення лояльності співробітників до компанії, зниження відпливу персоналу та більшої зацікавленості як з боку професіоналів, так і з боку молодих IT-фахівців.
"У плейбек-театру та PR є спільна точка дотику – робота з історіями людей і компаній"
«Виїзне засідання» клубу «Танець думки» 25 червня проходило у два етапи. Перший, уже традиційний – зустріч з експертом й обговорення обраної теми (цього разу це був деструктивний піар). Однак те, що відбувалося у другій частині наших «професіональних посиденьок», для багатьох виявилося новинкою. Гостями «Танцю думки» стали учасники плейбек-театру. В Україні це явище поки що не дуже знайоме широкій аудиторії і сприймається радше як щось екзотичне. Тим цікавіше було побачити, що це насправді.
На відміну від традиційного театру, де імпровізація вітається, але, як доповнення до головного контексту, у театрі плейбек це основа дійства. В акторів, які працюють у зазначеній техніці, немає готового сценарію, немає шпаргалок, вони імпровізують на теми, задані тут і зараз. А ідеї для постановок пропонують глядачі. Сполучною ланкою між артистами та глядачем є ведучий. Він розмовляє з аудиторією, «збирає» історії, та потім формулює їх як завдання для акторів. Ще один важливий учасник дійства – жива музика. Саме за допомогою музичних композицій кожна сценічна історія отримує додаткові емоційні фарби та набуває цілісності.
Представляючи аудиторії «Танцю думки» свою невелику трупу, ведуча Ганна зауважила, що у плейбек-театру та PR є щось спільне. «Ми схожі з піарниками в тому, що також працюємо з історіями людей, з історіями компаній. Бувають виступи, коли ми просто показуємо ваші історії, бувають майстер-класи для бізнесу, спрямовані на взаємодію, розуміння, спонтанність, креативність. Взагалі, плейбек-театр – це особливий жанр, що з'явився як можливість для людей поділитися своїми історіями та побачити, як розказане втілюється на сцені. Відбувається своєрідний обмін між оповідачем й акторами, імпровізація на задану тему. Причому, щоб показати ту чи іншу історію, для нас важливо, щоб це було якесь почуття, яке пережили саме ви. Для людини, що є частиною історії, часто важко побачити й оцінити свою роль у ній та зробити правильні висновки. А плейбек-театр допомагає їй подивитися на себе збоку».
Перший досвід «занурення» у техніку плейбек виявився для аудиторії «Танцю думки» непростим. Ділитись якимись конкретними історіями – особистими чи професійними – не був готовий ніхто. Тому більшість запропонованих для сценічного втілення тем мали загальний характер і торкалися питань, що так чи інакше цікавлять усіх присутніх. Наприклад, першу імпровізацію було присвячено особливостям світосприйняття молодого покоління. Потім акторам театру запропонували обіграти тему готовності до змін, таку актуальну для сучасного українського суспільства. Коли на словах усі начебто хочуть змінюватись і змінювати світ навколо, а насправді виявляються не готовими до змін, насамперед внутрішньо. Також були «розказані» історії про японського майстра суші та внутрішнього камертона, який необхідний кожному професіоналу, про те, як багато означають у житті прості радості на кшталт оволодіння технікою їзди на велосипеді тощо. А наприкінці зустрічі акторів театру попросили зіграти історію про себе, про емоції, що переживаються під час виступів. Із цим завданням гості клубу впоралися блискуче, а потім «під завісу» подарували глядачам ще одну імпровізацію-калейдоскоп на тему їхніх вражень від зустрічі.